Корабель

Цікаво мені деколи, як люди приходять до такого заняття як вишивка. Чи ця любов передається по генам, від бабусі і прабабусі до мами і дитяти. Чи просто випадково приваблює якась річ з вишивкою, і ти захоплюєшся настільки що це не відпускає тебе все життя.
Моя любов до вишивки помойму не передавалась по генам, хоча бабуся моє вишивала і дуже багато, гардини на двері, скатертини на столи і величезні подушки. Це переважко був геометричний візерунок який повторювався енну кількість раз. Намагалась вона в дитинстві і мене затянути в це заняття, не дуже скажу я вам вдало, після 20крестиків я маленька 5-7річна втікала до лялечок і пупсиків))
А от прийшла я до вишивки самостійно, привабила мене  картина американського корабля в одному з журналів"Чудесное Мгновение". І я незадумуючись взялась. Був це клас 9 і літо-чомусь так чітко памятаю як це все було. А ще я побувала в гостях цього літа в однієї родини в якій мама і доньки вишивали уже кілька років, таких шедеврів на квіткову тематику і в такій кількості я не бачила ні в кого, а їхня стопка журналів здебільшого польських мене дуже вразила.
От і тоді в шкільні роки я себе зайняла на літо саме вишивкою картини, так як мої старі престарі картини човнів вдома, тьмяних і невиразних мене аж ніяк ненадихали, і я вирішила повісити собі щось своє, яскраве і морське.

Невіриться мені що це було так давно, і що ця вишивка помандрувала зі мною аж через океан. Починаю вірити в те, що можна з вишивкою наворожити собі майбутнє.

Так вона довго зі мною , ця любов до вишивки, непокидає ні на день))

Згадалось мені ще таке, в ці дні номерки ниточок в ключику для схеми були для мене зайві, не надавала їм уваги, та й знала що фінанси мої співають романси, тому вишивала шерстяними,підбирала на око. За кілька років після розборки і зборки, виявилось що абсолютно нічого не змінилось, все збереглось, всі відтінки ті самі, нічого не вицвіло. Чому я дуже рада)